Чому важливо проводити дослідження перебігу горювання?

Справа в тому, що горювання – сповнений складними переживаннями і, нерідко, стражданнями, період. Разом з тим, воно є нормальним процесом адаптації до факту втрати. Коли людина незворотньо втрачає когось або щось важливе, її життя вже не може залишатися таким, як було до втрати. Було б досить і того, що людина зустрічається із смертю, тобто фактом того, що життя є скінченним. Проте ще й доводиться прийняти та звикнути до того, що хтось дорогий або щось важливе відійшли у минуле й більше не повернуться. Подібні усвідомлення та переживання зазвичай заторкують людину аж до самої її глибини, адже поряд із фактом зовнішньої втрати, втрачається частинка внутрішньої ідентичності. Наприклад, брат, який втратив одну із своїх сестер, вже не буде братом саме цієї саме живої сестри, врешті у його пам’яті лишиться її образ та теплі спогади про моменти, які були проведені разом за її життя.

Кінцевою точкою горя не є забуття втраченого й викреслення людини зі свого життя. Відгорювати означає розмістити втрачене на певному етапі своєї життєвої історії, дати йому місце в минулому.  Маючи такий досвід, приймаючи його, людина стає спроможною зробити крок у майбутнє. Могти бути з таким досвідом може означати наявність сили, натхнення, мотивації рухатися вперед. Лише усвідомивши факт незворотності втрати та неминучості настання нового етапу життя, можна продовжити жити далі напротивагу застряганню у знесиленні перед фактом смерті. Завданнями горя є, зрештою, повернення людині контролю над ситуацією та віднайдення сили прововжувати наповнене сенсами життя.

На сьогодні розрізняють два основні варіанти перебігу горювання – «нормальне» та «патологічне», його ще інколи називають ускладненим або пролонгованим. І важливо розуміти, що прояви цих варіантів переживання втрати у різних людей можуть бути дуже різними. Важливо розуміти, що з часом прояви нормального горя стихають – стають менш інтенсивними. Попри те, що людині сумно, боляче, самотньо після втрати, з часом для неї стає  можливим потроху дистанціюватися від болю та відповідати на зовнішні стимули теперішнього. Практично це виглядає як повернення спроможності виконувати побутові обов’язки, навчатися чи працювати, займатися улюбленою справою та отримувати задоволення від життя. Якщо ж з часом безвихідь втрати стає єдиним, що оточує людину – ніби поглинає – можливо, нормальне горювання перетворилося на патологічне.

 Тож, враховуючи зазначене, постає кілька логічних питань:

–        як відрізнити нормальне горювання від патологічного?

–        хто, коли і як може допомогти людині пройти через нормальне та патологічне горювання?

На перше питання відповідають сучасні класифікації, які використовують у психіатрії. Справа в тому, що останні перегляди цих класифікацій містять описи станів нормального та патологічного горювання. Загалом, замислитися про пролонгований перебіг варто, якщо інтенсивні прояви горя (тобто від моменту втрати вони стабільно не знижуються) тривають більше 6 місяців та заважають повсякденному функціонуванню. Такий перебіг горя унеможливлює повернення людини до нормального життя. Власне діагноз патологічного горя може встановити лише психіатр, цей стан називають «Розлад тривалого горя».

Відповідь на друге питання передбачає надбання розуміння того – «що, де і коли» має бути зроблено за різних варіантів перебігу горювання. Одразу варто сказати, що фармакотерапія не вилікує ані від нормального, ані від патологічного горювання. Чому так? Бо горе – нормальний процес, який потрібно пережити, щоб рухатися далі. Якщо ж горювання перетворилося на пролонговане, потрібно працювати над факторами, які сприяли цій трансформації. Така робота не є медикаментозною. І, не дивлячись на те, що пролонговане горе чимось схоже на депресію, за відсутності самої депресії антидепресанти не подіють. Супровід людей із патологічним горем передбачає ґрунтовну психотерапевтичну роботу, спрямовану на усунення причин, які блокують нормальне проходження адаптаційного процесу горювання після втрати.

 Але існує багато питань без відповіді.

Що ж тоді можна зробити тим, хто не є фахівцем охорони психічного здоров’я?

По-перше, розуміти, як можна підтримати людину, яка переживає втрату. Коли ми бачимо прояви страждання, нам може бути важко підійти та щось сказати, ми можемо казати банальні речі або те, що може поранити людину ще більше. Наприклад, чи знали ви, що не існує шаблонного перебігу горювання та визначеної динаміки проявів горя у часі? За результатами досліджень, люди можуть горювати дуже по-різному, тож такі поради як «досить плакати, все буде добре» або «поплач, стане легше» не будуть допоміжними. Навпаки, людині так важливо мати місце й можливість розмістити свої почуття та переживання…Тобто, виходить, що першим завданням є навчити людей правильно підтримувати тих, хто переживає втрату.

Так як горювання є природним процесом, то й більшість людей врешті пройде через процес нормального горювання. Впоратися стає можливим спираючись на наявні ресурси (тут дуже важливою може бути підтримка інших, особливо, близьких людей, бо вона є дуже потужним зовнішнім ресурсом). Зараз ресурси українців витрачаються на дуже багато різних речей, що пов’язані з війною. І виникає питання: як ця ресурсовитратна ситуація буде впливати на переживання втрати, яке є теж дуже енерговитратним? І тут лишається найбільший знак питання на сьогодні.

Що б нам дало розуміння факторів, які впливають на переживання втрати? Можливість дати більше (специфічної) підтримки людям, на яких впливає багато «поганих» факторів (науковці називають їх «фактори ризику» розвитку якогось небажаного стану). Наприклад, уявімо: ми знаємо, що факторами ризику розвитку патологічного горювання є переживання кількох втрат протягом короткого проміжку часу, наявність депресивних станів до того, як сталася втрата та низький рівень доходу. Якщо сімейний лікар на прийомі дізнається, що його пацієнт місяць тому втратив близьку людини, він знатиме, на які обставини варто звернути увагу. Це визначатиме його подальшу стратегію дій. Наприклад, окрім психоосвіти про горювання лікар зможе приділяти більше уваги тому, як змінюється стан цієї людини з часом, порекомендувати звернутися за додатковою допомогою до фахівців, підтримка яких буде корисною тощо. Варто наголосити, що ми все ще говоримо про нормальне горювання. Наша мета на основі знань про фактори, які впливають на перебіг горювання, протидіяти перетворенню нормального горювання на патологічне, тобто – превенція.

Якщо ж минуло більше 6 місяців з моменту втрати, а стан людини не змінюється на краще, важливо сприяти пошуку вже більш спеціалізованої допомоги – консультації психіатра, психолога чи психотерапевта. Першою метою є правильне визначення того, що і чому з людиною відбувається, бо від цього буде залежати подальша тактика супроводу цієї людини на шляху до її відновлення. Цим займуться фахівці.

Через те, що найбільшою прогалиною лишається визначення факторів, які впливають на перебіг горювання українців у тому контексті, в якому вони (тобто ми) зараз знаходимось, група київських науковців у співпраці із професором Буленом, вирішили провести дослідження, щоб визначити ці фактори.

Якщо ви втратили близьку людину від 24.02.2022 та вам вже є 18 років, будь ласка, пройдіть опитування за посиланням. Нам важливо доторкнутися до вашого досвіду переживання горя, щоб мати можливість зрозуміти, як покращити підтримку людей, які переживають втрату. Ви можете долучитися до дослідження та зробити внесок в науку.